Львів — найбільше місто Західної України, що протягом багатовікової історії було науковим, культурним та національним центром регіону. В найдавніші часи — столиця Галицько-Волинської держави, згодом — адміністративний центр Руського воєводства, Королівства Галіції і Лодомерії. У 1918-19 роках — столиця ЗУНР. Після захоплення міста Польщею Львів став центром однойменного воєводства. У Другій світовій війні був окупований спочатку радянською, а потім німецькою арміями. У повоєнний період відійшов до Радянського Союзу. З 1991 року — адміністративний центр Львівської області Незалежної України.
Історики встановили, що на місці сучасного Львова, зокрема на Знесінні людське поселення існувало ще у V столітті. Ці землі належали Великоморавському князівству, а потім Польщі. Нестор Літописець згадує, що у 981 році ці землі були приєднані до Київської Русі Володимиром Великим. У часи феодальної роздробленості тут утворилося Галицьке, а згодом Галицько-Волинське князівство.

Дату заснування Львова принаймні два рази переглядали у сторону його «старішання». Так, дослідник Іван Паславський стверджує, що в процесі праці з архівними документами йому вдалося знайти письмову дату заснування Львова, яка на 16 років є старшою за 1256 рік^[1]. Інші історики припускають, що Львів був заснований у 1247 році князем Данилом, як місто для його сина Лева, де би він був удільним князем.
Перша згадка про Львів міститься у Галицько-Волинському літописі (1256 р.):

«

…І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу, і полум'я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях, бо сильним було полум'я пожежі.

»

.
Місто, назване королем на честь свого сина Лева, було важливою фортецею на Волинському шляхові, який з'єднував Чорне море з Балтійським і проходив через такі галицько-волинські міста, як Галич, Львів і Холм.