Печериця

Місцеві  назви  стернівка,  печірка.   Російська  назва - шам­пиньон степной. З родини агарикових - Agaricaceae.

Шапка 4-8 (12) см у діаметрі, товстоніжном'ясиста, куляста, згодом опукло- або плоскорозпростерта, біла, брудно-біла, іно­ді з легким рожевуватим або коричнюватим відтінком, гола або з малопомітними притиснутими лусочками, блискуча, шов­ковиста. Пластинки вільні, рожевуваті, брудно-рожеві, пізніше темно-коричневі. Спорова маса пурпурово-коричнева. Спори 7-9 (10) X 5-6 (7) мкм, гладенькі. Ніжка 3-6 (8) X 0,8-2 см, щільна кольору шапки, з тонким нестійким кільцем. М'якуш ніжний білий, при розрізуванні рожевіє, з приємним смаком і запахом.

Зустрічається по всій Україні: на луках, полях у цілинних степах, групами; у червні - жовтні. Дуже добрий їстівний гриб використовують свіжим, про запас сушать, засолюють мари­нують, у печериці звичайної виявлено антибіотики з широким спектром дії.

Замість печериці звичайної часом помилково збирають пе­черицю рудіючу отруйну та смертельно отруйні мухомори - білий смердючий і бліду поганку.

Березовик

Місцева назва - підберезовик. Російська назва - березо­вик, подберезовик. З родини болетових - Boletaceae.

Шапка (3) 5-12 (15-20) см у діаметрі, сірувато-коричнюва­та, рудувато-оливкувато-коричнева, іноді темно-коричнева, колір шапки дуже мінливий, різних відтінків, гола, зрідка тонкоповстиста. суха. Шкірка не знімається. Пори білуваті, згодом сіруваті, оливкуваті, дрібні, округлі. Спори (8) 11-21 Х 4-7 (8) мкм. Ніжка 4-15 (20) X 0,5-3 см, щільна, білувата, темно-волокнисто-луската. М'якуш білий, при розрізуванні на повітрі колір не змінюється або трохи рожевіє, з приємним запахом і смаком.

Поширений на Поліссі та в Лісостепу. Росте переважно в березових і мішаних (з березою) лісах; у травні - жовтні. Добрий їстівний гриб. Заготовляють на Поліссі. Використову­ють свіжим, про запас сушать, маринують, солять.

Російська назва - боровик королевский. З родини болетоївих - Boletaceae.

Шапка 5-10 (15) см у діаметрі, рожева, згодом бурувато-або коричнювато-червона, волокниста. Шкірка не знімається. Пори жовті, вохряно-жовті. Спори 11-15 X 4-5 мкм, верете­ноподібні, жовто-буруваті. Спорова маса оливкова. Ніжка 5-10 (14) X 2-5(6) см, лимонно-жовта, вохряно-жовта, із світ­лою сіткою. М'якуш лимонно-жовтий, під шкіркою червонува­тий, при розрізуванні колір не змінюється, з приємним запахом і смаком.

Поширений у Прикарпатті. Росте в листяних (переважно букових) лісах на вапнякових грунтах; у червні - вересні. Рід­кісний цінний їстівний гриб. Використовують свіжим, про запас сушать, маринують.

Білий гриб

Місцеві назви - гриб справжній, дубрівник. Російські на­зви - белый гриб, боровик. З родини болетових - Boletaceae.

Шапка 3-15 (25) см у діаметрі, сірувато-рудувато- або чер­вонувато-коричнювата чи кольору горіха, тонкозморшкувата. Пори світло-сіруваті, згодом жовтувате- або зеленувато-оливкуваті, оливкувато-коричнюваті. Спори видовжено-веретеноподібні, жовтувато-оливкуваті, 15-18 X 4-5/7 мкм. Ніжка 4-15(20) X 2-5(6) см, брудно-біла, сірувата, коричнювата, тон­козморшкувата, у верхній частині з тонкою білою сіткою. М'якуш щільний, білий, при розрізуванні не змінюється, з при­ємним запахом і смаком.

Зустрічається по всій Україні: росте у листяних (під дубом, буком, грабом, березою, ліщиною) і хвойних (під сосною, яли­ною) лісах; у червні - жовтні. Найкращий з відомих їстівних грибів. Використовують свіжим, про запас сушать, солять, ма­ринують. Містить алкалоїд герцинін (властивий також столо­вим бурякам). Заготовляють у Прикарпатті та на Поліссі.

На білий гриб схожий неїстівний гриб гірчак, який відріз­няється тим, що спори у нього рожеві, сітка на ніжці чорна, м'якуш дуже гіркий.

Львів — найбільше місто Західної України, що протягом багатовікової історії було науковим, культурним та національним центром регіону. В найдавніші часи — столиця Галицько-Волинської держави, згодом — адміністративний центр Руського воєводства, Королівства Галіції і Лодомерії. У 1918-19 роках — столиця ЗУНР. Після захоплення міста Польщею Львів став центром однойменного воєводства. У Другій світовій війні був окупований спочатку радянською, а потім німецькою арміями. У повоєнний період відійшов до Радянського Союзу. З 1991 року — адміністративний центр Львівської області Незалежної України.
Історики встановили, що на місці сучасного Львова, зокрема на Знесінні людське поселення існувало ще у V столітті. Ці землі належали Великоморавському князівству, а потім Польщі. Нестор Літописець згадує, що у 981 році ці землі були приєднані до Київської Русі Володимиром Великим. У часи феодальної роздробленості тут утворилося Галицьке, а згодом Галицько-Волинське князівство.

Дату заснування Львова принаймні два рази переглядали у сторону його «старішання». Так, дослідник Іван Паславський стверджує, що в процесі праці з архівними документами йому вдалося знайти письмову дату заснування Львова, яка на 16 років є старшою за 1256 рік^[1]. Інші історики припускають, що Львів був заснований у 1247 році князем Данилом, як місто для його сина Лева, де би він був удільним князем.
Перша згадка про Львів міститься у Галицько-Волинському літописі (1256 р.):

«

…І коли Данило і Василько збиралися до бою з татарами, трапилося таке, як кара за гріхи. Зайнявся Холм через окаянну бабу, і полум'я було таке, що з усієї землі було видно заграву, також і зі Львова по Белзьких полях, бо сильним було полум'я пожежі.

»

.
Місто, назване королем на честь свого сина Лева, було важливою фортецею на Волинському шляхові, який з'єднував Чорне море з Балтійським і проходив через такі галицько-волинські міста, як Галич, Львів і Холм.